…И цветы, которые еще не распустились, Тебя встречают… (Лох Нессов)
Сніжок був нетутешнім…наче він спустився з невідкритої планети,
Зірковим сяйвом землю освятив… і вирішив спочатку відпочити…
Як років вже чимало – цілих п’ять – лежала синя примула в корзинці…
А звідки?..хто ж бо-зна…на самоті…так-так, сама з собою наодинці,
Вона була здивована завжди, збентежена привітом…з того світу?..
Але так тепло рухалось в душі, що не знайоме навіть і Інету…
Візит ніколи не лишав слідів…неначе невидимий та незримий,
На Бога схожий, дух з небес злетів…чи янгола послав своїм обранцем,
Шоб знов була з осяяним лицем Та, що стомилась… хоч і без надії
На те, що він повернеться колись з отих країв, де є навряд події…
Так…сльози витерти і квітку віднести, таку жадану…цей дарунок вранці.
Багато квітів у ії садку…але ніколи не саджала примул…
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
