***
Умерла Ирина Жиленко
КРАСНЫЕ ЧЕРЕПИЦЫ
Краснеют черепицы под солнцем золотым.
Мне весело бежится по лесенкам крутым.
Ребёнок я немножко, немножечко и нет.
И синенький горошек сбегает по стене.
Горят на солнце осы, краснеют черепицы.
Чуть-чуть я стала взрослой, немножко – чаровницей.
Вниз лесенка, как гамма. Светла я и грустна –
немножечко я мама, немножечко – жена.
Горошек синий-синий. Пылающий паркет.
В зеркальном магазине роскошный манекен.
От самокатов синих на тротуаре тесно.
Немножко я красива, немножко – поэтесса.
И грезит морем город, и мак в степи поблек.
И… двадцать, тридцать, сорок, и пятьдесят – и снег…
По лесенке (взойду ли?) веду гулять я внучку.
Немножечко бабуля – я с внучкою за ручку.
Краснеют черепицы. Звон мячика высок.
Горят на солнце спицы, и катится клубок.
Чуть-чуть блестят седины. Заплакать впору мне.
Горошек синий-синий сбегает по стене.
И семьдесят, и боле… Ещё, ещё – и всё!
И кто-то зарыдает, кто – розы принесёт.
Ступеньки вниз, как в гамме, и некому помочь.
И плачет дочка-мама, и плачет внучка-дочь.
Краснеют черепицы, и солнышко горит.
А мне покойно спится… Мне некого корить.
Ведь было так красиво –
по лесенкам
скакать!
Горошек синий-синий. И слёз не удержать.
Перевод с украинского - Д. И.
http://www.stihi.ru/2007/05/29-430
А это оригинал:
ІРИНА ЖИЛЕНКО
Червоні черепиці, оранжеві коти.
А я біжу по східцях, од сонця золотих.
Я трішечки дитина. А трішечки вже й ні.
Горошок синій-синій збігає по стіні.
Горять у сонці роси. Червоні черепиці.
Я трішечки доросла. І помідори в сітці.
По східцях, як по гамі, осяяна, смутна, —
я трішки-трішки мама і трішечки жона.
Горошок синій-синій. Палаючий паркет.
В дзеркальнім магазині — вродливий манекен.
А в самокатів синіх — малинові колеса.
Я трішечки красива і трішки поетеса.
Містечко хворе морем. І маки біля ніг.
І… двадцять, тридцять, сорок, і п’ятдесят — і сніг…
По східцях (чи зберуся?) веду гулять онучку.
Я трішечки бабуся — з онучкою за ручку.
Червоні черепиці. М’яча дзвінкий стрибок.
Горять у сонці спиці і котиться клубок.
Я трішки-трішки сива. Заплакати б мені.
Горошок синій-синій збігає по стіні.
І сімдесят, і далі… І ще, і ще — і все!
Хтось тяжко заридає. Хтось квіти принесе.
По східцях, як по гамі, донизу — о печаль!
І плаче донька-мама і донька-онуча.
Червоні черепиці на пагорбах горять.
Мені ж ласкаво спиться… Кому там докорять?
Це так було красиво — збігать
по східцях
вниз!
Горошок синій-синій, і повні очі сліз..
Другие статьи в литературном дневнике:
