В канун Ночи Духов, Святых и Призраков... шутка...

Я вдихаю запах звіра, що блукає тишком-нишком,
Та й шукає нову жертву для обрядів таємничих.
Я напружено чекаю, доки він крадеться в ліжко,
Щоб в полон мене забрати до палаців невільничих.
Я вбираю пульси Серця, що неначе дзвони в храмі,
Та нанизую їх звуком для намиста із кришталю.
Я тремчу, немов готуюсь зплести схему-орігамі,
Щоб той звір зумів пробратись до таємного граалю.
Я нутром всім відчуваю близкість, дикість і загрозу,
Та свідомо наближаю мить падіння в прірву раю.
Я навмисне шлю флюїди з ароматом, мов занозу,
Щоб надряпати Кохання вічним символом скрижалю.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 31.10.2014. В канун Ночи Духов, Святых и Призраков... шутка...
• 30.10.2014. Запредельное
• 28.10.2014. Дифирамбы...
• 25.10.2014. Ну может... Ну хоть у кого-то что-то щёлкнет...
• 24.10.2014. ***
• 22.10.2014. Панацея от боли...
• 20.10.2014. А Мозг зачем???
• 19.10.2014. Эрос... Филос... Агапе...
• 18.10.2014. Непреложное...
• 14.10.2014. Всё начинается с ментального...
• 07.10.2014. ИМХО...
• 05.10.2014. Заговор на мир... Я ведь - Фея...
• 03.10.2014. Временный апгрейд
• 01.10.2014. По совести...