Кузьма Скрябiн
Якби я знав, що вічність не для мене,
Й Останній раз я сяду за кермо,
А пам’ятаєш як текла по венах,
Моя Ще одна пісня про любов?
Як я писав свій Лист до друга,
і згадував наш разом Випускний,
Нам казали, що життя – то злітна смуга,
Та все таки Нас кинули на ній.
А знаєш ти - всі Люди - кораблі,
Ще згадую як це казала Мама,
Й коли гортала Старі фотографії мої,
Ось тут Львів, а ось моя сама сама.
Хотів би зараз Притулитись, ти ж одна,
І просто так сидіти і Мовчати,
Я врешті решт скажу - Спи собі сама,
Але так не хотілось це казати…
Давай з тобою не тримати зла,
Я сховаю тебе в моїм серці довічно,
Пусти мене туди, що люди називають небеса,
Ти ж знаєш… Та ніщо не вічне.
Спи спокійно, Андрію, ти вічно живий у своїх піснях.
#Кузьма #Скрябін
Другие статьи в литературном дневнике:
