***

Мені забули подзвонити...
Яка дрібничка, що й
казать,
Таке буває – ми ж не діти,
Ми стільки вмієм забувать!
Ми вмієм знати і уміти,
Передбачати і могти,
А от дрібничку
подзвонити! -
Нам у думках не вберегти.

Ах, наші дні, ах, обіцяння,
Ах, заклопотаність без
меж!..
Але спіткнешся об чекання,
Чеканням душу обпечеш,
Чеканням душу обморозиш,
І світ чекально заболить.
Та нагада розумний
розум:
Тобі забули подзвонить...

Олена Франківна Матушек
....
Прости, що йдуть непроханi дощi,
Що клени листя на асфальти гублять.
Прости моiй нескоренiй душi,
Слiпому серцю, що тебе не любить.
Прости за день, що миттю догорiв.
Прости за роки, що вiтрами здуло.
В дощi рiчки виходять з берегiв.
I осiнь листом землю обгорнула.
I гарно хвилi повноводiй буть,
Землi спокiйно пiд листками спати.
А я тебе збиралася забуть,
Коли на серцi стало холодати.
Дивись на мене, як дощi на лiс.
Дивись на мене, як зима на лiто.
I лиш нiколи мною не журись
I не клени перед жорстоким свiтом.
Не заставляй на вiтрi голосить,
Я пiд вiтрами - безголоса пташка.
Прости, як можна нелюбов простить.
Забути не прошу, забувати важко.

Ганна Чубач.
....
это два моих любимых стиха.

......

Другие статьи в литературном дневнике:

• 11.01.2013. ***