Коли відчуваєш, як дихає березень
на зовсім чужому, не рідному березі,
коли в кожній хвилі, що б'ється між скелями
вишукуєш ті, із дитинства моделі
безмежного спокою, затишку,
вічності,
і люблячих рідних, й своїй автентичності
і посмішки сонячних променів з неба
і щем, що нема поруч тих, хто так треба.
Коли твоє серце
готово роздертись
між твоїм минулим
й сучасності тиском,
ти знов повернешся
з великой валізкою
до дому,
свідомо
до того,
що близько
душі.
Тому,що в ночі сняться інші пейзажі,
ні пальми, ні сонцем захоплені пляжі...
І ти прокидаєшся...
І від камуфляжу
і вибухів наче у кадрах адажіо
ти бачиш – свій світ на межі.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
