Новаковська Олена

Жити
----------------

Сп'яніння від пісні,

від надлишку кисню,

від неба прозорого

втопилася зорово.

Хіба там знайдеться

притулок для серця? -

Політ для трембіти,

та простір для духу. 

Бач вітер як дмуха

в засмажене листя...

І лагідно у вуха 

дзюркоче намисто 

дощу серед ночі.

Заплющую очі...

І вірю, і хочу,

І треба знов жити.

22.09.22

***

Закінчується лютнева весна . 

Вже літо починається лютневе .

Але межи не визнає війна.

Ніколи? Никогда? А може, never?

Вдивляються розгублені дома 

понівеченими очима в небо. 

Немає сенсу... Бо жорстка зима 

спалила світ... Кому було  це треба? 

Ти чуєш, як шепочуть 

(відгукнись!)

дитячі голоси в порожнім склепі. 

Безпечне в нас життя було колись.

А зараз... Це помножене Алеппо .

 Та понад містом вітер дим несе...

Чиєсь у клаптях простирадло в'ється 

крізь двір вітрилом ... Знищено геть все...

І всюди  звірів слід в російских берцах. 

Розстріляні, розчавлені авто...

Та люди в це повірити не взмозі

живі ... Поміж убитих на дорозі...

Не зрозуміло – як? Навіщо? Хто?

 Хто ти ? – Очільник  варварів і зла? 

Тобі гидливо я плюю між очі.

О, Боже! Вибачай. Я дуже хочу,

щоб орків ціх перетворило в хлам..  

Тому, що наша вкрадена весна. 

Тому, що мрії бороняться кров'ю. 

Тому, що з понадмірною ціною

нам мова наших пращурів дана. 

Ман'яки, слуги тьми і сатани.

Навіщо вам лице? 

Рятуйте душу.

Я можу ї промовчати, та мушу

вам на чолі лишить тавро війни.

І вірити, що травень прийде знов

та лагідно обійме землю нашу.

І переможе всі жахи любов.

І повернеться мир, біду здолавши.

І посмішка засяє у очах,

коли я обійму тебе, мій любий.

Сховаймо ми і ненависть, і страх... 

Та як сховати біль,

що сердце губить?

Продовжується лютий в страшних снах...

Реальність – наче сюр, нажаль, жахлива.

Та віра нас тримає на ногах,

допоки золота в блакитті нива. 

13.06.2022

Другие статьи в литературном дневнике:

• 01.03.2023. Новаковська Олена