звiр пiсочного годинника

***
зранку все небо заполонив Мікеланджело хмар,
і в мармуровій брилі набубнявілого дощу
легко розгледіти зерна майбутніх статуй Давидів
або азбестових дівчат із вінтажними парасольками птахів.
я йду додому провулком Чорної Кішки (привіт Ніколо!),
йду по часу, як павук по чужій павутині.
по автомобільній дорозі розсипаний пісок —
плямами, плямами, відбитками від великих лап —
це крався звір пісочного годинника, схожий на коричневу рись
із лапами-конусами.  і душа завмирає.
ти відчуваєш, зараз станеться невеличке диво.
з-за повороту вибігають три дівчинки, одна за одною,
всі різного зросту і віку від більшої до меншої .
це ланцюг  розвитку «дівчинки розумної» у картинках —
від незграбної мавпочки із золотистими кучерями
до нахабної єхидної бестії з пластинами на зубах.
і це диво триває менше миті.
миттєвості — огорожа з зубів (привіт Гомеру!).
але променисте щось встигає
протиснутися з одного світу в інший, перебігти
з вагона у вагон електрички навпроти.
так істина збігає з однієї реальності в іншу,
а принцеса, накинувши мастерку «Пума», поспішає
з нудного балу на піратський фрегат
«Летючий Вересень».


***
є сорт темряви,
схожий на шоколадне морозиво.
ти його жадібно ковтаєш... темрява солодко тане в очах...
а в цей час кохана розліглася на твоїх грудях —
пантерою на могутній гілці парадиза —
і муркоче найлегшу нісенітницю,
перетравлює вечерю кохання при свічках
з червоною ніжністю задертої козулі.
є темрява, яка мені цікавіша за світло:
у ній плавають образи, немов
еритроцити у темній крові Бога.
ось вальсує кольорова темрява ненароджених образів:
ось вони, ще м'які скрипки та смички,
ще без кісткового мозку і рогової оправи,
замотані в кокони сюрреальних ниток.
і під твоїми ногами — обережніше! —
безстрашно гуляють карликові смерчі фантазії,
кожен розміром,  як дитяча дзиґа.
будь із ними акуратнішим — можна вивихнути палець
або пошкодити пізанську вежу мозку,
якщо спробуєш схопити образ
голими руками-словами.

і ти бачиш, що це не гори з білими вершинами,
а дівчина-зима у в'язаній шапочці — неосяжна,
із засніженими грудьми —
задумливо дивиться на сонце,
перебирає альпіністів, немов розтягнуту вервицю,
і повільно накручує лижників, що спускаються.
накручує їх на пасма білого волосся,
на довгі лускаті пальці сосен...





- з книги віршів  "Нас немає, ми лише тіні у віршах" 2026,   вид. "Каяла", Україна
до збірки поезій увійшли вибрані тексти, написані автором у період з 2013 по 2021 рр