Сльози i зорi

І сльози, і зорі зі смаком вічності, ніжності, реальності, холоду, і місто, закутане у хуртовину, і тепло соняшне там, на півдні, на дні моря, і дні, що сняться мені лише, лишаясь мабуть і тільки мріями, казками, зорями, і очами твоїми, такими теплими, і словами твоїми, холодними.

А що буде з нами?

Я не знаю навіть, чого ж то хочеться мені, серед хмарних замків і марних слів, і нездійсненних казок і дійсних почуттів, і дорог, заплутаних цім сюжетом. Ми робимо крок і все починаєм знову, і може, не повторимо помилок, а може, ще розіб'ємося наче лід, розділить нас сонцями разних світів?

Чи що це?

І чого чекати нам від весни, а мені так хотілося, щоби ти був моїм улюбленим літом, вогнем, сонцем цією зимою, як би нам пережити морози? Птахам перелітним, літним, у небі серпневому? Очі твої були глибше неба, а тепер, як дивитися в них? Бача дзеркало втоми, образливих слів, нерозуміння і суперечливих дій...

І чи буде нам добра відповідь?

І чи сльози, чи падаючи зірки, кольору вічності, ніжності, реальності, холоду, і чи місто закутане у хуртовину, чи то в серці вона болить, а так хотілося тепло соняшне, наче на півдні, і щоби мрії, казки, зорі і очи твої, тепліши за сонце, і слова, потрібніши за вірші, були чимось дійсним – не тільки снами.

А що буде з нами?

Коли ми робимо крок і все починаємо знову
Востаннє