Полтавський дiалект

Ох і довго машину розігрівать!
Хух! Поїхав уже од вікна!
Без п’ятнадцяти вісім. І можна спать,
Бо сьогодні я вихідна.
Шо там? Виглянуть. О, настояща зіма!
Білу пльонку мороз розтяг.
І ніхто й не замітить, шо бабки нема –
Як не буде ніде сміття.
Я й сама – мов смітинка. Покалічений звір.
Все для чогось мету, мету.
Вчора вп’єть повилизувала ввесь двір.
Ну для кого держу чистоту?
Переморене тіло і мертва душа.
За добро – все удар, удар.
Бо ніяк не привикну – усім не мішать,
Противнюща бездушна «тварь»!
Ох… Все меншає сили в тремтячих руках,
І весь світ невеселий такий.
Шо ж Ти, Господи, тягнеш – усе по кістках,
Де найбільші стирчать колючки?
Шо там дома? Вже, мабуть, глибокий сніг,
В кучугурах мама лежить.
А дочка не приїде розчистить, ні!
Їй давно не хочеться жить.
Бо старанній Надії не хватило пуття:
Безтолкові – і кров, і піт.
Хто там бреше – шо в смерті бува життя,
Треба тіки чуть-чуть потерпіть?
Треба тіки зуміть – де огонь і труба,
І водичкою  чорний сніг.
Де трамбують надію: бабах! бабах! –
Шоб уже не звелася з ніг.
Не старайсь! Ну який іще треба знак:
Вороння – прапори згори!
А як вискочиш здуру – швиденько так
Тут же падай – і зразу ж умри!
Десять год, як убила мене война,
Розтерзала сердечко мале.
І нема Батьківщини. Тіки пам’ять сумна
Та полтавський оцей діалект.
             07.12.2023