Я утверждаюсь... павло тычина

ВОЛЬНЫЙ  ПЕРЕВОД  СТИХОТВОРЕНИЯ  ПАВЛА  ТЫЧИНЫ  «Я  СТВЕРДЖУЮСЬ, Я УТВЕРЖДАЮСЬ,,,» 


Я   УТВЕРЖДАЮСЬ

Я  есть  народ,  его  вся  правды  сила
ни  у кого  рабыней  не  была.
Грозили беды  мне, меня  болезнь косила, -
а  сила  снова  расцвела.

Чтоб  жить – я никогда  не унижаюсь,
Чтоб жить – оковы  даже  разорву.
Я  крепну  правдой,  утверждаюсь,
ведь я живу!

Московия! Мою ты Украину пожирала,
в её сынов  стреляла, дочерей,
богатства  недр  ты хищно  воровала,
и  становилась  ты  всё злее, злей.

Ошиблась ты – тобой не поглощаюсь,
ведь подавившись, падаешь   в траву…
Я  крепну  правдой, утверждаюсь,
Ведь я живу!

Я  есть  народ,  его  вся  правды  сила
Ни  у кого  рабыней  не  была.
Грозили беды  мне, меня  болезнь косила, -
а  сила  снова  расцвела.

Сыны  страны,  бойцы  родного  края,
за  подвиги вас будут прославлять,-
в бою без жалости врагов всех  убивая,
спешите вы своих отцов, детей   освобождать.

На    украинских,  также  вражьих  нивах,
Я,  как  глашатай, призываю  вас  -
убейте  вы  всех  москалей  кичливых,
пришёл отмщенья  час!

Пусть  буду  ранен я – я не склоняюсь,
свои я раны всходами зову.
Я  крепну  правдой, утверждаюсь,
ведь я живу!

Из  этой  крови – новь  заколосится,
мир  будет  новью удивлять:
что  за колосья!,  что за  земля – землица! –
Мне  как   же  не сиять!

И  я сияю,  ввысь  я устремляюсь,
орлов  зову  к победе, торжеству…
Я  крепну  правдой, утверждаюсь,
ведь я живу!

Ещё  увидим  небо  голубое,
и снова жизнь  пойдет на мирный лад,
очистим землю от  остатков  боя,
заводы  загудят.

И  я  всей  новой  жизнью  наполняюсь,
гляжу,  как  солнце озаряет  синеву…
Я  крепну  правдой, утверждаюсь,
ведь я живу!

Я  есть  народ,  его  вся  правды  сила
ни  у кого  рабыней  не  была.
Грозили беды  мне, меня  болезнь косила, -
а  сила  снова  расцвела.

Московия!  Дрррррожи!  Я  расправляюсь,
а ты  лежишь разбитая во рву.
Я  крепну  правдой, утверждаюсь,
ведь я живу! 
03.04.23



 



   


   


Оригінал  вірша зі шкільних підручників
Я утверждаюсь
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала...
О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь —
та, подавившись, падаєш в траву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять, —
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!

На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! —
Ну як же не сіять —

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть...

І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.