Мамо, ти не плач...

ПЕРЕКЛАД  ВІРША  СЕРГІЯ  ГУСЄВА  "Мам, я в плену, но ты не плачь ..."

В  полоні, мамо, я , та ти не плач,
Мої всі рани вже зашили.
В боях раніше я не знав невдач,
Та раптом нас вогнем  накрили.

Я в тій лікарні, по якій  гатив,
Не думав, що робити так не гоже.
Я залпом по Донбасу бив і бив,
Опісля хто пробачить мені зможе?

А  лікар, строгий і суворий, мам,
Хірург з Донбасу, лікувати взявся,
А я ж раніше з "Градів", щоб все в хлам,
По тій лікарні цілити  старався.

Я пів лікарні залпом розтрощив ущерть,
На щастя, лікар мій живим зостався,
Від сорому мені була б за краще смерть,
Для тебе, мамо, вижить я старався.

Він лікував мене. Ти чуєш, мам?
А я по ньому - залпами із "Градів".
Війна  - це згусток  із  кривавих драм,
Ми - окупанти, і нас били, гадів.

Так, я - чудовисько, пробач мене,
В брехні потоках всі ми заблукали.
Народ вкраїнський хай нас прокляне,
Ми до війни про нього  мало знали.

Нас  провезли по тим місцям,
Куди снаряди наші били.
Не вірив я своїм очам,
Невже це ми в Донбасі натворили?

В лікарні ранених багато є,
Війну  в собі з них  кожен знає.
Татусь дитятко мертве, бо своє,
Біліший крейди, на руках качає.

Мам, так, я - чудовисько, я - кат,
Немає тут ніяких терористів.
Тут стогін лиш людський з палат,
І ми для них  страшніш фашистів.

Нас, наче скот, послали на убій,
Нас  не шкода було комбату.
Мій ополченець крикнув "Стій!",
"Лягай, сопляк", а далі - матом.

Він не вбивав, він думав, що війна мине,
Людина він, це я - убивця.
Він з бою виніс, мам, мене,
Мене, агресора і кровопивцю.

В  полоні, мамо, я, та ти не плач,
Мої всі рани вже зашили.
В боях раніше я не знав невдач,
Та раптом нас вогнем  накрили.

Від лікаря  мені  лиш  доброта,
Тому від сорому  згораю.
І думаю, нащо війна ота,
Яку в свойому тілі  відчуваю?



Оригинал стихотворения Сергея Гусева
«Мам, я в плену, но ты не плачь…»

Мам, я в плену, но ты не плачь.
Заштопали, теперь как новый.
Меня лечил донецкий врач
Уставший, строгий и суровый.

Лечил меня. Ты слышишь, мам:
Я бил по городу из "Градов",
И пол-больницы просто в хлам,
Но он меня лечил: «Так надо».


Мам, я – чудовище, прости
В потоках лжи мы заблудились.
Всю жизнь мне этот крест нести.
Теперь мои глаза открылись.


Нас провезли по тем местам,
Куда снаряды угодили.
А мы не верили глазам:
Что мы с Донбассом натворили!

В больницах раненых полно.
Здесь каждый Киев проклинает.
Отец, белей чем полотно,
Ребёнка мёртвого качает.

Мать, я – чудовище, палач.
И нет здесь, мама, террористов.
Здесь только стон людской и плач,
А мы для них страшней фашистов.

Нас, мам, послали на убой,
Не жалко было нас комбату.
Мне ополченец крикнул: "Стой!
Ложись, сопляк!», - и дальше матом.

Он не хотел в меня стрелять.
Он - Человек, а я - убийца.
Из боя вынес! Слышишь, мать,
Меня, Донбасса кровопийцу!

Мам, я в плену, но ты не плачь.
Заштопали, теперь как новый.
Меня лечил донецкий врач
Уставший, строгий и суровый.

Он выполнял врачебный долг,
А я же, от стыда сгорая,
Впервые сам подумать смог:
Кому нужна война такая?