Лiна Костенко - Мати - Перевод на русский

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Мати":
 
           МАТЬ
 
Она была сама из Катериновки.
Красавица! И пятеро уж вас.
Гостинцы покупала вам за гривенник.
Топила печь. Хозяйка - в самый раз!

Ходила в церковь часто, как положено.
Работала и в доме, и в саду.
Такая была женщина хорошая,
имела только странную мечту.

В те времена, жестокие и злобные,
когда в степях всё кто-то воевал,
она мечтала, чтобы потолок ей
под небо кто-нибудь разрисовал!

Она не знала, кто такой Растрелли,
в степи буряк полола дотемна.
"Красиво как, когда на потолке лишь -
лишь только небо, звёзды и Луна!

Проснёшься утром - небо над тобою,
и так легко, что хочется летать!
А ночью засыпаешь под Луною...
Где б маляра такого отыскать?"

Услышав о мечте той удивительной,
за дело шурин взялся сгоряча.
Она сказала:
- Перестань, ведь выгоню!
Не небо у тебя, а епанча!

Один художник в годы те голодные
нанялся небо сделать за харчи.
С собою кисти взял богоугодные,
встал на скамейку, сдвинув рогачи.

И тучи у него прогнулись змеями,
и солнце начал красить в жёлтый цвет.
Она сказала: - Нет, вы не сумеете.
Слезайте! Небо не такое, нет!

Она тем небом в доме просто бредила!
Она была ещё так молода!
Но как-то так - то маляра всё не было.
Но как-то так - то горе, то беда...

И волосы из русых стали белыми...
Рыдал отец... И плыли вдаль года, -
когда над нею потолка уж не было,
а только небо, небо... Навсегда...

Эмма Иванова.
10.10.2021г.

================================

           Оригінал:
              Мати
         Ліна Костенко

Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, —
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі —
щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш —
хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
— Перестань, бо вижену.
У тебе, — каже, — небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.
Злізайте, — каже. — Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так — то не знайшлося маляра.
Все якось так — то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, —
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...
-------------------------------------  Ліна Костенко
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5683