а Leshka Зима! Какой простор для грёз...

          
Зима! Какой простор для грез :
Вот эти лунные сугробы,
И светом залитый откос,
И яркий блеск полночных звезд,
И серебрящиеся тропы.

Что за волшебная страна,
Куда приносит голос вьюги
Былых событий  времена,
И образы, и имена,
И друга тень, и тень подруги!

И оттого-то на душе
Так хорошо и безмятежно.
И о метельном мятеже
Она забыла... И уже -
Сама в себе, почти безгрешна.

Снежинки шепчут в тишине
О чем-то им одним понятном,
И полнится душа во тьме
О наступающей зиме
Вновь предсказанием невнятным.



Зима! О простір для чудових мрій!
 
Зима! О простір для чудових мрій!
Ось місяця чудове світло,
Яскравий блиск зірок нічний,
Укіс  залитий світловий,
Стежки сріблясті, все помітно.               

Що за країна  ця, зима,
Куди хурделиця сама
Несе життєві білі смуги               
І образи, і імена,
І друга тінь, і тінь подруги!               

І від того-то на душі
Так добре і так небентежно,
Розмріялася у тиші,
Застигла на хрупкій межі,
Безгрішна, майже незалежна.                               

Сніжинки шепчуть у тиші
Про щось -  їм тільки зрозуміло;
І струни повняться душі
Зими звучанням  новим,  зрілим…
Кружляють десь думки  несміло.


Иллюстрация: полотно Ивана Марчука