Тонкi гранi Las lineas difusas

                Тонкі грані

       "Любов за правилами і без" – легка, романтична, дотепна комедія! Але мене вона привабила ще й тим, що показує творчий процес наче в розрізі: натхнення крок за кроком витісняє особисту драму героїні, що до того ніяк не могла почати свою нову п'єсу, оволодіває її думками, емоціями, настроєм і - нарешті! - тріумфальне слово на останній сторінці "The end!".  Авторка використовує у своєму творі багато реальних епізодів, фраз, і чоловік, в якого вона закохана, легко впізнає себе в героєві і обурюється, що в п'єсі він помирає, та отримує відповідь:  "Але ж це не ти, це він!"

       Провести грані між реальністю і вимислом у творі будь-якого жанру дуже важко.
       Деякі з авторів дуже занепокоєні з того приводу, що читач може ототожнювати їх з героями, тому, як правило, їх анонс починається чи завершується словами: ЛГ не має нічого спільного з автором.
       Особливо я не вважаю, що це повинно надто хвилювати, – нормальне явище, коли читач трансформує прочитане в реальну подію, і робить це, зазвичай, через особистість автора (а якщо написано від першої особи, то тут вже не відвертітися!))

       Наприклад, десь сім років тому я написала вірш "Вы так молоды" ( http://stihi.ru/2014/01/08/6590 ). Тільки кілька відгуків торкалися його поетичної форми, зазначали, що з нього вийшов би чудовий романс, інші ж, здебільшого, нагадували заспокоювання, розради або навіть щось на кшталт інструкцій, як поводитися в такій ситуації. Але я вже й мотиву написання не пам'ятаю, можу тільки сказати, що нічого драматичного в цьому розумінні у моєму житті не було ))

       Кожен автор радий відгукам, і не тому, що це лоскоче його самолюбство, а, найперше, тому, що вони іноді відкривають такі аспекти прочитання, про які самому і не здогадатися б!.. Також це привід для діалогу, який може виявитися досить цікавим...
       Та й чи варто вже аж так відхрещуватися від того, що ми не маємо нічого спільного з нашими героями, адже ми пропускаємо через себе їхні вчинки, почуття, роздуми, від нас більшою мірою залежить їх поведінка, вибір... А якщо сприйняття твору читачами суперечить нашому задуму, то, швидше всього, ми, автори, допустилися якоїсь похибки...

       Не завжди джерелом натхнення є подія з нашого власного життя, – почутий випадково вираз може запасти в душу настільки, що обросте різноманітними епізодами і героями, перетворившись в повість,  а довга життєва історія може лягти в основу коротенького ліричного твору; однієї людської риси іноді достатньо для створення образу головного героя роману, а ціле життя іншої людини поміститься всього лише в символічному образі поеми... Тому питання прототипу складне і неоднозначне, але воно залишається одним з найважливіших для читача, причому, не стільки в прозовому творі як в ліричному. "Якщо у вірші йдеться про велике палке кохання, то цей вірш має бути обов'язково комусь конкретно присвячений!"– вважає читач. Це не так! Звичайно, натхнення не може охопити ні з того ні з сього,– потрібен поштовх! Але таким поштовхом може стати що чи хто завгодно...

       Багато людей і не здогадуються, і ніколи не дізнаються, що надихнули письменника. Реальність і вимисел настільки переплітаються, що і сам автор іноді не може провести між ними чітку грань.
       Одного разу, не знаю, що на мене найшло, але я вирішила поділитися з одним не дуже близьким другом, що він причетний до написання кількох моїх віршів. Гарний настрій, либонь, мала, чи з почуття вдячності, бо вірші вийшли не з гірших. Треба пояснити, що цей приятель весь час перебував у ролі романтика, його фрази хоч були занадто сценічні, але він дуже ретельно грав свою роль, насолоджувався нею і, здавалося, навіть часто подумки аплодував собі, а мене притягують неординарні люди, вони мають здатність надихати, і я залюбки вступала часом у словесну гру з ним.  Отож, прочитала йому один з віршів, що народився з однієї з його красномовних фраз і сподівалася, що він буде втішений... Але несподівано опинилася в невимовно дурнуватому становищі: романтик сприйняв це як моє зізнання! Мій пролог про "поштовх" він пропустив мимо вух, і весь вірш, включаючи три крапки вкінці, сприйняв у свою адресу!..
       З тих пір не дуже вдаюся в подібні пояснення...))

       Отже, не намагайтеся провести грані між вимислом твору і реальністю, вони занадто хиткі. Та хіба тільки між цим?.. Скільки таких тонких, ефімерних граней у нашому житті!.. 


                Авторський переклад іспанською

                Las lineas difusas

       "Cuando menos te lo esperas" es una comedia-romantica deliciosa. Lo que tambien me atrajo es que muestra el proceso creativo como si estuviera en un corte: la inspiracion, paso a paso desplaza el drama personal de la heroina, que, ademas, no podia comenzar su nueva obra, dominando sus pensamientos, emociones, estado de animo y –!por fin!– la palabra triunfal en la ultima pagina "the end!".  La autora usa en su obra muchos episodios y frases reales, y el hombre, del que esta enamorada, se reconoce facilmente en el heroe y se indigna por morir en la obra, pero recibe la respuesta: "!No eres tu, es el!"   

       Es muy dificil trazar lineas entre la realidad y la ficcion en una obra de cualquier genero.
       Algunos de los autores estan muy preocupados de que el lector pueda identificarlos con los heroes, por lo que generalmente su anuncio comienza o termina con las palabras: El protagonista literario no tiene nada que ver con el autor.
       No creo que esto deba preocupar demasiado, – es un fenomeno normal cuando el lector transforma lo leido en un evento real, y lo hace, por lo general, a traves de la personalidad del autor (y si esta escrito en primera persona, !entonces es imposible librarse de este...)

       Por ejemplo, hace unos siete anos escribi el poema "Eres tan joven" ( http://stihi.ru/2014/01/08/6590 ). Solo unas pocas criticas se refirieron a su forma poetica, senalando que de ella se obtendria un romance bonito, otros, en su mayoria, parecian intentar tranquilizarme, darme consuelo o incluso algo asi como instrucciones sobre como comportarme en tal situacion. Pero ya ni siquiera recuerdo el motivo de escribir este, solo puedo decir que no hubo nada dramatico en este sentido en mi vida... ))

       Cada autor esta contento con los comentarios, y no por entrometer su ego, sino, sobre todo, porque a veces abren tales aspectos de la lectura, sobre los cuales no adivinaria... Tambien es una ocasion para el dialogo, que puede resultar muy interesante...
       Pero, ?acaso vale la pena de negar por todos los medios que no tenemos nada que ver con nuestros heroes? En efecto siempre nos saltamos sus acciones, sentimientos, reflexiones, y en su mayor parte sus comportamientos y elecciones dependen de nosotros... Y si la percepcion de la obra por parte de los lectores contradice nuestra idea, lo mas probable es que nosotros, los autores, hayamos cometido algun error...

       No siempre la fuente de inspiracion es un evento de nuestra propia vida, –la expresion que se escucha accidentalmente puede caer en el alma tanto que se convierte en una novela de varios episodios y heroes, y una larga historia de vida puede ser la base de una obra lirica corta; un rasgo humano a veces es suficiente para crear la imagen del personaje principal de una larga narracion, y toda la vida de otra persona encajara solo en la imagen simbolica de un poema... Por lo tanto, la cuestion del prototipo es compleja y ambigua, pero sigue siendo una de las mas importantes para los lectores, y no tanto en la obra en prosa como en la lirica. "Si en un poema se trata de un gran amor ferviente, !este poema debe ser necesariamente dedicado a alguien concreto!" –esta seguro el lector. !No lo es! Por supuesto, la inspiracion no puede surgir de nada– !se necesita un impulso! Cualquier cosa o cualquier persona puede ser tal empuje.

       Mucha gente no lo adivina, y nunca sabra que es ella misma la que inspiro al escritor. La realidad y la ficcion estan tan entrelazadas que el autor mismo a veces no puede trazar una linea clara entre ellos. 
       Una vez, no se que me ocurrio, pero decidi compartir con un amigo (no muy cercano) que el tuvo algo que ver con algunos de mis poemas. Probablemente, estuve de buen humor o por un sentimiento de gratitud, porque los poemas salieron bastante bien. Hay que explicar que este amigo siempre estaba en el papel de un romantico, aunque sus frases eran demasiado escenicas, pero el jugo su papel muy sinceramente, lo disfruto y parecia a menudo que mentalmente incluso se habia aplaudido a si mismo, a mi me atraen personas extraordinarias, tienen la capacidad de inspirar, y gustosamente a veces entraba en el juego verbal con el.  Entonces, le habia recitado uno de los poemas que surgio con una de sus frases elocuentes y esperaba que se alegrara... Pero de repente estaba en una posicion increiblemente estupida: !el romantico tomo esto como mi confesion! Mi prologo sobre el "empuje" habia pasado por alto y todo el verso, incluidos los tres puntos al final, !recibio como dedicacion a el!..
       Desde entonces no me he metido mucho en este tipo de explicaciones...))

       Por lo tanto, no intente trazar lineas entre la ficcion de la obra y la realidad, son demasiado inestables. ?Y acaso solo entre eso?.. ;Cuantas las lineas difusas tan sutiles y efimeras tenemos en nuestra vida!..

                Olga Glapshun