Ні, вже не зможу!
Люди такі є нахаби великі –
лізуть на плечі, узявши батіг!
Вчусь відмовлятися, чемно й без крику.
Та, не один той нахаба вже зміг
підло вкусити мене, як гадюка,
тихо в душі моїй звивши кубло!
Лиш для добра мої трудяться руки
й чесне, відкрите я маю чоло.
Чом же, скажіть, доброта моя щира
часто приваблює трутнів-нахаб?
Злість в мою душу шкребеться вже звіром,
і брязкотить, мов кайданами раб!
Ні, вже не зможу ковтати образу,
мовчки в сльозах підібгавши хвоста!
Відреагую критично й відразу,
навіть, якщо десь і я не свята!
Серпень 2019 р.
Нет, уже не смогу!
© Copyright: Карпенко Наталия, 2020
Свидетельство о публикации №120031006460
Свидетельство о публикации №120031006460
Рецензии