Еду у Верховину

    Їду  у  Верховину.

Їду  у  Верховину,  вранці,  до  схід  сонця,
Дихати  тут  легко  у  рідній  сторонці,
З  під  ялиць  мокренькі  гриби  виглядають,
Трави  на  царині  рясненько  буяють.

День  такий  пекучий,  де  б  це  заховатись?
Сяду  під  смереку,  буду  дівувати,
Спомини  нахлинуть,  сльози  навернуться,
Літа  молодії  назад  повернуться.

Швидко,  невгамовно,  хмари  налетіли,
Заперіщив  дощик,  потоки  задзвеніли,
Три  рази  погода.  сукні  поміняла,
Веселка  кольорова  небо  обійняла.

Намочила  ноги  в  травах  по-коліна,
Знов  засутеніло,  пропала  днина  біла,
Гори  і  долини  густим  туманом  вкрило,
День  літній  у  горах -  ніби  справжнє  диво.

Вітер  вгомонився,  приліг  на  осині,
Шелестіли  тихо  ліси  дрімучі, сині,
Упала  ніч  за  гори,  лиш  сопілки  голос,
Десь,  за  перевалом , будоражив  космос.

Заходжу  до  мами, лампа  на  покутті,
Тільки  ліжко  тата  у  хаті  відсутнє,
За  межу  далеко  вже  пішов  наш  тато,
Залишив  стареньку,  сумну,  у  горах  хату.

Місяць  на  сторожі,  мерихкотять  зорі,
Засинає  мама,  кіт  і  пес  на  дворі,
Як  прийде  світанок,  а  з  ним  нова  днина,
Заспіває  знову  моя  Верховина.

Обійму  берізку  в  мами  біля  хати,
Знову  у  дорогу,  прийшов  час  прощатись,
Ти  не  плач  берізко,  за  минувшим  літом,
Весна  повернеться,  забуяєш  цвітом.

Автор:  Н.П.Рубан.