Шон Маклех. Плащ, сшитый из дождя

Перевод с украинского http://www.proza.ru/2019/11/23/1262

                «Распростер своё небо,
                Что оторвалось
                От последней
                Нитки дождя…»
                (Пауль Целан)

Лучше сшить себе прозрачный плащ
Из нитей осеннего холодного дождя,
Чем мастерить для себя плаху
Из развесистого Древа познания добра и зла.
Лучше быть схимником и молчальником
Печального учителя Листопада –
Монаха готического монастыря осени.
Из нитей дождя плетёт мне печальная пора одежду,
А я подарил свой соломенный свитер
Белой обезьяне с грустными глазами –
Немому свидетелю снега пушистого.
А потом я надену деревянную сорочку –
Когда осень станет нестерпимой,
Когда деревья придут удивлёнными гостями
В мой закуток каменный и холодный,
Когда расскажут мне о напрасном ожидании
Поры солнечных анемонов белых,
Когда заботливый Бог подарит мне
Свои синие воздушные тапочки и напомнит о дожде –
Таком же шёлковом, как тропа в степи предгорья.
Лучше я пойду в тихую тёмно-синюю темноту,
Чем буду слушать напрасные крики цапель –
Серых птиц ожидания.

Вглядываюсь в прозрачную воду –
Воду предчувствия зимы:
Ищу в ней откровения
Непознанного и невиданного…
***

Плащ пошитий з дощу
Шон Маклех
                «Розпростер своє небо,
                Що відривається
                Від останньої
                Нитки дощу…»
                (Пауль Целан)

Краще пошити собі прозорий плащ
З ниток осіннього дощу холодного,
Аніж майструвати для себе плаху
З дерева крислатого пізнання добра і зла.
Краще бути схимником і мовчальником
Сумного вчителя Падолиста –
Монаха ґотичного кляштору осені.
З ниток дощу плете мені сумна пора одяг,
Бо я подарував свій светр солом’яний
Мавпі білій з сумними очима –
Німому свідку снігу лапатого.
А потім я вдягну дерев’яну сорочку –
Коли осінь стане нестерпною,
Коли дерева прийдуть гостями здивованими
У мою хижку кам’яну і холодну,
Коли розкажуть мені про марне чекання
Пори сонячної анемон білих,
Коли Бог зажурений мені подарує
Свої сині повітряні капці і нагадає про дощ –
Такий же шовковий, як дорога у степи загірні.
Краще я піду в темряву тиху і темно-синю,
Ані ж буду слухати марні крики чапель –
Сірих птахів чекання.

Зазираю у воду прозору –
Воду передчуття зими:
Виглядаю там одкровення
Того – незнаного і небаченого…

© Copyright: Шон Маклех, 2019
Свидетельство о публикации №219112301262