***

З вісімнадцяти літ я все їду додому
Із далеких місцин, із обжитих країн,
Щоб почути, як вітер шепотить колискову,
Заховавшись у листі переспілих ожин.

З вісімнадцяти літ набираюсь я сили,
Коли ноги торкаються рідних доріг.
Тільки тут розправляю за спиною я крила,
Ледь ступивши на рідний поріг.

З вісімнадцяти літ я заплющую очі
Кожен раз, коли хочу повернутись назад.
А нелегкі дорогі і недоспані ночі
Не дають ні розради, ні гарних порад...

З вісімнадцяти літ я навчилася тузі,
Коли треба сміятись і вчитись життю.
Бо душа моя жити не може в розлуці
З тим, що я усім серцем кохаю й люблю.

З вісімнадцяти літ я шукаю притулку
У сторонніх людей, в незнайомих містах.
Та у них не знайти мені ні порятунку,
Ні спокою. Лише у молитві та снах...

Покоротшали весни, помудрішала я.
Облетів з перших мрій покуйовджений цвіт.
А мене все чекають рідні, дім та сім‘я
З тих далеких часів, з вісімнадцяти літ.


Рецензии