***

Хто ж знав, що так буває, покинув ти мене,
І море омиває, погане обмине.
Загинув, зник, змінився, і біль з собой приніс,
У сні мені з'явився, довів мене до сліз.

В боляче мені, і вже, мабуть, пройшло,
І бачиться у сні минуле, що було,
І розумію я де серця край лежить,
Там втратила тебе, коханий, як болить.

І вже не зможу я торкнутись твоїх вуст,
Нехай погине все, без тебе не боюсь,
Горить воно вогнем, червоним, як вино,
Я втратила тебе, мені все все одно.

На небо підійму я очі повні сліз,
Коханий, почуття то є дрімучий ліс,
А я у нім сама і поруч ні душі,
Як кличу я тебе, змивають все дощі.

Як кажуть у народі: "Із часом все мине,
Пройдуть і біль, незгоди, нещастя обмине,
 І будеш ти щаслива, забудеться усе..."
Без нього неможливо, як знаєш, що твоє

І, сподіваюсь, загине це все без вороття,
 Тому що все не можу кохати забуття.
Ти присягнув на вірність і серце замерло,
 Любити буду вічність, минуло та й пройшло.

І образ не забуду я твій, серед степів,
Тебе кохати буду, як ти колись хотів,
У серці збережуться минулі почуття,
Хоч разом вже не бути, я все ж таки твоя...