Портрет Дориана Грея

Заточив карандаш, но не ведая замысел свой,
Чувством, о неоформленный образ, споткнувшись однажды,
Есть опасность быть стёртым графитной его красотой,
Невозможной впитаться в лощёное сердце бумажное.
Междусловия грань, что молчание карандаша –
Тоже шаткая вещь с высыхающим в ручке чернилом ,
Что поэту поведать, когда опустела душа,
Окружённая стадом свиней, среди бисера хрупкого мира.
У творца, потерявшего творчества красную нить,
Пустоту заполняет, затопленных трюмов, отчаянье
И тогда карандаш, ручка, слово… творение может убить
Специально кого-то, а может быть, даже, нечаянно.
                11.12.2018г.
                (авторський переклад)
Олівець нагостривши, та й гадки про задум не мав,
Відчуттям спотикнувшись, об привид хиткої уяви,
Небезпекою стертись, графітовим блиском дзеркал,
Що не в змозі відбити химерну присутність хазяїв.
То міжслів*я  межа, мовчазне каяття олівця,
Або сцена німа з, висихаючим в ручці, чорнилом:
Що митцю розповісти, коли вже немає лиця,
І свиней навкруги, що не вистачить бісеру міри.
То ж  митець, що згубив, ненароком, наснагу і хист
Порожнечу заповнює відчаєм, дір аварійних
І тоді олівець, ручка, слово… творіння спроможне колись
Несподівано вбити, а може вбивати й повільно.
                21.12.2018р