Дума про Володимира Великого - Кровавого Сонечка

Святослав, правитель землі Руської,
був відмінним, славним князем-воїном,
родом із князівського походження –
від княгині Ольги, князя Ігоря

І були сини у князя кровнії –
Ярополк, Олег  як ясні соколи.
Згодом князь з турботливою щедрістю
їм дарує кращі землі Руськії
Посадив він князем сина старшого
Ярополка в стольнім граді Києві,
а  Олега, сокола середнього,
посадив він княжить над Древлянами.
Сина ж третього і наймолодшого
не злюбив  князь Святослав від сорому.
Бо зачатий він був від розпусниці,
від рабині і тому небажаний.
То було дитя від Малки-ключниці.
з роду поганського іудейського,
бо була вона дочкою рабина,
із  васалів Любича хазарського.
У таємній змові з іудеями
підпоїла князя зіллям - чарами,
огорнула пристрастю лукавою –
і дитя  з’явилось з ложа грішного.
Це дитя назвали Володимиром.
Нелюбимим був, байстрюк по матері.
І зростав озлобленим та замкнутим
без любові ніжної батьківської.
А наставник був у Володимира –
хитрості його навчив, підступності –
рідний дядько, брат Малуші-ключниці.
Звався він Дабран, а ще – Добринею.

І з роками, за вмовлянням родичів,
Святослав, поблажливо жаліючи,
зволився віддати Володимиру
Новгород – князівство захудалеє.
Злидні, сірість і життя нікчемнеє
панували в тих краях на Півночі.
Володимир, з болем та образою,
землі прийняв разом із Добринею

І часи лихі прийшли негаданно –
Русь поглинула суцільна темрява –
як загинув Святослав-князь доблесний
на Дніпрі, від печенігів-ворогів.

І роздерли землю прадідівськую
чвари спадкоємців ненажерливих –
брат на брата ринулись пожадливо
за престол кровавий стольний київський.
Ярополк з Олегом в тих побоїщах
між собою билися з жорстокістю,
і зганьбили рід і пам’ять батьківську
злобою своєю міжусобною.
А коли Олег загинув соколе,
смерть прийняв лиху від брата рідного –
Ярополк присвоїв землі Руськії
та зробив своїми володіннями.

І довідавшись про звістку злякано,
Володимир - князь залишив Новгород,
втік з Добринею в краї заморськії
до варягів, скандинавських варварів.
В приймах він три роки марив думкою –
план складався разом із Добринею –
при нагоді братові помститися
за родинну кривду і приниження.
Поміж тим у князя Володимира
був ще план – побратися з красунею,
з чадом Полоцького князя Рогволда,
з царською Рогнедою чарівною.
Князь послав сватів Рогнеду сватати.
І якщо б вона на це погодилась,
то отримав би подвійну вигоду –
і царівну, і князівство Полоцьке!
І відмовила Рогнеда князеві,
знехтувала їдко, як відрізала:
не піде царівна за безрідного,
сина-байстрюка раби-невольниці.
Князю-байстрюку вона відмовила,
але на біду свою погодилась
з князем Ярополком обручитися,
руку й серце дарувала милому.
Роз’ярило злобою шаленою,
звісткою цією Володимира!
Звістка краплею була останньою
у тій чаші люттю переповненій.
Час пробив! Найняв за срібло - золото
зграю дикунів, варязьких найманців,
військо покидьків, лихих насильників –
і помчав на Київ, брата рідного.
По дорозі військо Володимира,
з прапором Перуна - бога воїна,
озвіріло вдерлося до Рогволда,
захопило вмить князівство Полоцьке.
Як же святкувалось Володимиру!
Пив вино на трупах вражих воїнів,
відрубав мечем боярам голови,
полоцьких жреців живцем поспалював.
А Рогнеду зґвалтував безжалісно
на очах братів, сестер та матері –
і, насолодившись помстой-похіттю,
порубав мечем  її всіх  родичів.
Далі, з диким грохотом та тупотом,
із Перуном, богом грому-блискавки,
із мечами, списами та стрілами
військо оточило стольний Київ-град.
Вмить фортецю взяти не судилося.
І тому Добриня з Володимиром
підкупили воєводу шкурного,
змовились таємно з Блудом-зрадником
Блуд умовив Ярополка жалісно
опір не чинити брату рідному,
а втекти у Родню, схоронитися,
в родове гніздо, що біля Києва.
І здійснилося тоді задумане:
відчинилися ворота Києва –
і ввірвалася за сріблом - здобиччю
банда злодіїв та диких варварів.

А фортецю Родню взяли хитрістю –
там де Ярополк сховався загнаний –
оточили мешканців облогою,
заморили голодом та спрагою..
Знову, знову Ярополк довірливо,
за порадою від Блуда - зрадника,
згодився піти до брата здатися,
миром суперечку залагодити.
Вже чекали князя в темній засідці
найманці-убивці Володимира –
простромили Ярополка списами,
порубали на шматки безжалісно.
І скінчив життя він смертю лютою,
смертю жалюгідною, жорстокою,
бо прийняв її від брата рідного –
брата хитромудрого, підступного.
Так здійснилась мрія Володимира,
кров’ю братовбивчою освячена, –
син рабині роду іудейського
став Великим Князем Усія Русі.

І на славу храм було збудовано –
Пантеон богів, кумирів – ідолів:
Хорса, Дажбога, Стрибока, Сімаргла,
з божествами Мокоша і Велеса..
На чолі – верховний ідол, бог з богів,
покровитель сили роду княжого –
всемогутній та всесильний бог Перун,
символ влади князя Володимира.
Замість храмів віри християнської
збудував він капища язичницькі,
християнський люд живцем у вогнищі
спалював, жорстокістю смакуючи.

І стояло капище Перунове
над Дніпром, на київському пагорбі.
Височів Перун дубовим велетнем,
навкруги тремтячий жах наводячи:
Срібна голова і роги з золота,
вуса золоті з багровим відблиском,
ноги вилиті, залізом ковані,
а в руці вогонь-стріла рубінова.
Шанували  божество у святості,
з величезним таїнством і розмахом:
прямо перед ідолом, жертовником,
крокували маршем браві воїни.
Їх чоло освячувалось кровію,
обереги їх – жертовним вогнищем.
де тіла палали дів незайманих,
і тіла дітей новонароджених.
Далі було дійство ритуальнеє –
кров іспити з люду християнського,
щоб задобрити Перуна – воїна,
щоб уславити пророцтва ідола.
А завершувалось свято трапезой  –
це як дяка богу за родючості –
масовим обжерством, пиятикою,
бійкою та оргією хтивою.

Під надійним захистом Перуновим
добре так жилося Володимиру! –
упивався кровію жертовною,
владою смакуючи безмежною.
Одночасно з воїнською славою
мав він славу хтивого розпусника –
мав гарем – сімсот жінок розбещених
із рабинь, для втіх та задоволення.
Не забув також і про продовження
роду княжого, а для шляхетності
відібрав жінок із крові знатної,
силою привів в гарем дружинами.
Крім Аделі, Олафі та Манфреди,
іноземок царського походження –
взяв зґвалтованих Рогнеду й Юлію,
всіх дружин від брата убієнного.

Згодом Володимир з військом найманців
захопив, загарбав землі новії,
переміг і печенігів-ворогів,
і поляків, і болгар, і в’ятичів.
І нарешті Херсонес захоплений,
місто знакове для Володимира.
Звідти вів розмову з Візантією,
вигідні для себе перемовини.
На військову допомогу з Києва
подавити бунт в Константинополі,
взяв від імператора Василія,
згоду одружитися з царівною,
Візантійською царівной Анною.
А умовою для шлюбу з Анною
була вимога прийняти хрещення
в християнську віру Володимиру.

Подавив він бунт в Константинополі,
Став християнином, як домовились,
але не отримав Анну бажану –
обдурив Василій Володимира.

Розізлила князя ця обставина,
взяв в облогу Корсунь Візантійськую,
згодом захопив і знищив жителів,
відрубав жорстоко їхні голови.
трупи поскидав в могили братськії.
Пригрозив правителю Василію,
що так буде і з Константинополем,
якщо той не виконає зговору –
Анну не віддасть за Володимира.
І злякався імператор страшної
помсти Володимира дикунської,
і віддав він Анну Володимиру,
гіркими сльозами обливаючись.

Потім Володимир задоволений
християнську віру запроваджував,
запроваджував в усьому Києві
і на всіх князівських територіях.
Наказав в Дніпрі прийняти хрещення,
примусово охрестив всіх жителів,
ідолів-богів,  волхвів язичницьких
наказав живцем спалити в вогнищі.
А верховного Перуна-ідола,
Прив’язали до коня принижено,
як незграбну, непотрібну забавку
скинули в Дніпро пливти по течії.

На крові, насиллі і жорстокості
не збудуєш віри християнської.
І прокляли боги землю Руськую,
Володимира на віки вічнії!


Рецензии
Гарно написали! Проте, достеменно не відомо, чи була Малка (Малуша) дочкою рабина юдейського. Хазари прийняли юдейську віру, проте були вони тюрки за етносом.
Необхідно знати всім Правду про той складний час. Але ж як до того, коли "свята" бабуся Ольга спалила й перебила всіх древлян непокірних у Ізкоростені теж потрібно би написати. "Святі" нової епохи - вони ненажери були всі. Князя Святослава можливо й можна вважати взірцем справедливості. Та й онук його Ярослав Мудрий успадкував якості діда.

Будьмо!

Сергей Рикардо   02.08.2019 02:14     Заявить о нарушении
Будьмо! Дякую за рецензію.

Александр Ивченко   11.08.2019 22:31   Заявить о нарушении
На это произведение написана 21 рецензия, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.