Ти пий напій своєї долі,
Що мати рідна налила.
Життя – то наче вітер в полі
Майнуло, курява пішла.
Що любо серцю, все минає,
Зима приходить крадькома.
Поволі забуття снігами
Вкриває, вороття нема…
Ти лиш одне, до смерті з нами
Кохання – вічна омана!
Хвилини з любою, що зорі
На темнім небі полічить
І їх можливо. Не треба друже,
Бо жахливо їм знати лік,
Як потім жить?
То ж тішся ними. Бога слави,
Що бачиш їх, що маєш їх,
Ми піддані його держави,
Закон любові – вище всіх!
20.03.2000 Харьков
Ти пий
© Copyright: Сергей Иванович Бережной, 2017
Свидетельство о публикации №117081702090
Свидетельство о публикации №117081702090
Рецензии