З поміж думок оголеного сенсу
Одне лиш слово в вічності не змеркло.
З поміж піску, що висипавсь між рук,
Й горить безсмертям серед людських мук.
Хоч губиться десь в просторі і часі,
Сльозами від образ, бувало, плаче.
Безсило знемагає в боротьбі,
Та знову паростком живе в тобі.
Люблю. Кохаю. І роки й хвилини,
Цей Божий світ, що крізь всі терни лине.
Сповиті бруньки й мрії всі ясні,
Й з-під снігу знов розквітне навесні.
З пом ж думок
© Copyright: Симоненко Олена, 2016
Свидетельство о публикации №116122100891
Свидетельство о публикации №116122100891
Рецензии