До 100-річчя лютневої революції 1917 р.
***********************************
С кем начинали ратную дорогу,
Мы не забудем тех, кого уж нет,
Шагнувших к вечной памяти и Богу,
Не посравмивших звания - кадет.
(В.Гусев, КлСВУ-68)
***********************************
Було чотирнадцять мені,
Одеському хлопчині,
Як почалися смутні дні
На нашій Батьківщині.
В кадетськім корпусі я вчивсь,
Коли зима кінчалась,
Тривожні вісті пронеслись:
Столиця збунтувалась...
Учитель наш ввійшов у клас,
В руках тримав газети,
І урочисто він до нас
Звернувся так: «Кадети!
Було підтримане всіма
Повстання в Петрограді.
Самодержавства більш нема!
Радіймо ж новій владі!
Не буде править цар тепер,
В нас уряд тимчасовий:
Князь Львов і Керенський-есер,
Гучков, міністр військовий».
Я приголомшений стояв.
Своїм не вірив вухам.
Учитель далі щось казав,
Та я його не слухав.
Згадався батько мій мені
В жахливі ті хвилини,
Який загинув на війні
Рік тому на Волині...
Якби він з нами в час цей жив,
Я впевнений, ні за що
Ніколи б в світі не служив
Він владі цій пропащій!
Я твердо вирішив тоді -
Цим зрадникам поганим
Ніколи у своїм житті
Прислужувать не стану!
Не мала радість моя меж,
Як я дізнавсь: чимало
Кадетів в корпусі, що теж
Ті самі думки мали.
З тих пір два місяці пройшло.
Дізналися ми з преси:
Міністр Гучков, немов на зло,
Приїде до Одеси.
Раз біля корпусу в дворі
Нас вчителі зібрали,
Усім червоні прапори
Вони у руки дали…
«Ідем на площу, на парад!» -
А ми стоїм, й ні слова.
Здійнявся крик: «Це що за жарт?!
Що значить вся ця змова?!»
«Ми тільки нашого царя
Парадом зустрічаєм!
А лиходія-бунтаря
І бачить не бажаєм!»
«Ви що! Негайно припинить
Цей безлад і зухвальство!»
Та не збиралися в цю мить
Ми слухатись начальство…
Дістав хтось з хлопців сірники,
Ми розвели багаття,
Подерли прапори в шматки
Й спалили вмиг те шмаття…
За вчинок цей багато днів
Газети таврували
Нас, як «жандармських паничів»
І «вовченят» зухвалих.
Лилося стільки в дні оті
На нас, кадетів, бруду,
Що я ніколи у житті
Вже цього не забуду!
Проте чекала доля зла
І тимчасовий уряд:
Йому покарою була
Комуністична буря.
Ми ж сприйняли її як зло
І як нове страждання,
Що лиш продовженням було
Лютневого повстання.
З більшовиками як бої
Криваві почалися,
Уроки кинувши свої,
На фронт ми подалися…
Розповiдь одеського кадета
© Copyright: Пижма Леся, 2016
Свидетельство о публикации №116111204570
Свидетельство о публикации №116111204570
Рецензии
Леся! Дякую за те, що запросили ознайомитися з результатами Вашої тривкої і нелегкої праці. Я особисто ще застав у радянські часи, коли наші суворівці-комсомольці йменували себе кадетами - не знаю з яких причин. Добре те, що не дійшло до того, аби курсанти військових ВУЗів назвалися юнкерами, хоча до "панів-офіцерів" повернулися законодавчо. Що ще лишилося? Мабуть визначитися якому орлу - Двоглаву, чи Лисому - зайняти місце на парадних штандартах...
Не знаю, Леся, бачу - Ви старалися, тож, мабуть невдячно виглядатиме моє зауваження, що я не надто сильний у політиці та історії, але всі ті, хто вбивав повсталих до бунту наймитів, бо вважав їх "большевиками", а то ще й "безбожниками", не викликають у мене - такого самого сьогоднішнього наймита - ніяких позитивних емоцій, незважаючи ні на вік, ні на стать. Один раз "сподобився" рос.мовним віршиком:
"Тут, если сковырнуть, то кто остался жив?
Потомки Рюрика, убившего Вадима!
И Русь, в таком аспекте, неделима,
Евразию, как материк скрепив.
Ан нет! Потом Романовых семья
Удачно после Смуты зацарила.
Германия невест своих дарила
Державным ясноликим сыновьям.
Царёнышей плодивши на досуге,
От фаворитов из народных масс,
Сии невесты "разбудили" нас.
И мы на них "воспрянули" упруго!
Так слово-за-слово: Мандат. Ревком. Декрет.
Товарищ "Маузер".Рабочая Россия -
Цари закончились. Больных гемофилией,
Да и здоровых, слава богу, нет.
И кто-то рад, а кто-то плачет... Зря!
Родит Русь-матушка бубНОВОГО царя."
Думав, якось так "Романовців" привітати із Соткою їхнього капута, але і вірш вийшов так собі, і тема ця тепер не ахти яка актуальна (принаймні мені особисто), тож вистачить і того, що прочитаю у інших. А так, як Ви пишете, - коли зазвичай важко визначитися на чиєму боці автор - так, певно, мають працювати журналісти сьогодення, аби лишити за читачем право самому визначитися з героями та "поганими хлопцями". Заслуговує поваги.
Олег Омелянчук 13.11.2016 13:20 • Заявить о нарушении
Не знаю, Леся, бачу - Ви старалися, тож, мабуть невдячно виглядатиме моє зауваження, що я не надто сильний у політиці та історії, але всі ті, хто вбивав повсталих до бунту наймитів, бо вважав їх "большевиками", а то ще й "безбожниками", не викликають у мене - такого самого сьогоднішнього наймита - ніяких позитивних емоцій, незважаючи ні на вік, ні на стать. Один раз "сподобився" рос.мовним віршиком:
"Тут, если сковырнуть, то кто остался жив?
Потомки Рюрика, убившего Вадима!
И Русь, в таком аспекте, неделима,
Евразию, как материк скрепив.
Ан нет! Потом Романовых семья
Удачно после Смуты зацарила.
Германия невест своих дарила
Державным ясноликим сыновьям.
Царёнышей плодивши на досуге,
От фаворитов из народных масс,
Сии невесты "разбудили" нас.
И мы на них "воспрянули" упруго!
Так слово-за-слово: Мандат. Ревком. Декрет.
Товарищ "Маузер".Рабочая Россия -
Цари закончились. Больных гемофилией,
Да и здоровых, слава богу, нет.
И кто-то рад, а кто-то плачет... Зря!
Родит Русь-матушка бубНОВОГО царя."
Думав, якось так "Романовців" привітати із Соткою їхнього капута, але і вірш вийшов так собі, і тема ця тепер не ахти яка актуальна (принаймні мені особисто), тож вистачить і того, що прочитаю у інших. А так, як Ви пишете, - коли зазвичай важко визначитися на чиєму боці автор - так, певно, мають працювати журналісти сьогодення, аби лишити за читачем право самому визначитися з героями та "поганими хлопцями". Заслуговує поваги.
Олег Омелянчук 13.11.2016 13:20 • Заявить о нарушении
Шановний Олеже !
Я вдячна Вам за щирий відгук ! Ваша щирість для мене набагато дорожча за примітивну похвальбу або оговтілу критику всезнайок, до яких я абсолютно байдужа. До речі, виходячи з того, що я відчула у ваших творах, то саме на такий відгук і очікувала, а тому дуже рада впізнати Вас :)
Цей вірш склався якось спонтанно для самої мене - я його не планувала. Той великий твір, який я хотіла б, щоб Ви прочитали - ще в процесі і не знаю навіть коли вдасться його завершити - може як раз у лютому 2017... Вивчаючи той непростий період я натрапила на історію одеського кадетського корпусу, що і вилилось несподівано у цей невеликий вірш.
В своєму відгуку Ви порушуєте дуже глибинні для мене теми, в яких я ще сама дуже далека від повного розуміння. Поки що все якось відчувається лише на напівінтуітивному рівні. Єдина в чому я точно впевнена, так це те, що не треба просто звести все до безвихідного розбору "хто за кого" - мені все те бачиться набагато складнішим. Тому вірш і склався як розповідь того кадета, що по-своєму відчув ті події та зробив свій вибір. Дуже сподіваюсь, що через всі ті історії вдасться по-людські відчути наших співвітчизників по обідва боки барикад, щоб зрозуміть щось набагато важливіше аби вже ніколи не потрапити в халепу всепоглинаючої громадянської бойні та не приректи наших нащадків на десятиліття кровавих (в прямому та переносному значенні) стражданнь...
Я ще продовжу цю тему трохи пізніше, а поки закінчу цю писанину Вашими рядками з віршу "Може варто таки ?", які нехай стануть епіграфом до наступної частини мого відгуку на Ваший:
Змити бруд, остудити запалені голови.
Вітер був розгулявся і, раптом, затих.
Натщесерце візьму тричі ложкою коливо,
"Отченаш" за своїх: і за тих, і за тих...
Пижма Леся 13.11.2016 16:43 Заявить о нарушении
Я вдячна Вам за щирий відгук ! Ваша щирість для мене набагато дорожча за примітивну похвальбу або оговтілу критику всезнайок, до яких я абсолютно байдужа. До речі, виходячи з того, що я відчула у ваших творах, то саме на такий відгук і очікувала, а тому дуже рада впізнати Вас :)
Цей вірш склався якось спонтанно для самої мене - я його не планувала. Той великий твір, який я хотіла б, щоб Ви прочитали - ще в процесі і не знаю навіть коли вдасться його завершити - може як раз у лютому 2017... Вивчаючи той непростий період я натрапила на історію одеського кадетського корпусу, що і вилилось несподівано у цей невеликий вірш.
В своєму відгуку Ви порушуєте дуже глибинні для мене теми, в яких я ще сама дуже далека від повного розуміння. Поки що все якось відчувається лише на напівінтуітивному рівні. Єдина в чому я точно впевнена, так це те, що не треба просто звести все до безвихідного розбору "хто за кого" - мені все те бачиться набагато складнішим. Тому вірш і склався як розповідь того кадета, що по-своєму відчув ті події та зробив свій вибір. Дуже сподіваюсь, що через всі ті історії вдасться по-людські відчути наших співвітчизників по обідва боки барикад, щоб зрозуміть щось набагато важливіше аби вже ніколи не потрапити в халепу всепоглинаючої громадянської бойні та не приректи наших нащадків на десятиліття кровавих (в прямому та переносному значенні) стражданнь...
Я ще продовжу цю тему трохи пізніше, а поки закінчу цю писанину Вашими рядками з віршу "Може варто таки ?", які нехай стануть епіграфом до наступної частини мого відгуку на Ваший:
Змити бруд, остудити запалені голови.
Вітер був розгулявся і, раптом, затих.
Натщесерце візьму тричі ложкою коливо,
"Отченаш" за своїх: і за тих, і за тих...
Пижма Леся 13.11.2016 16:43 Заявить о нарушении