***

Коли всередині тебе стане темно
Й почне проростати багряний морфій
Ти продаси всі свої картини й поїдеш в Відень
Ти нарешті навчишся грати на своїй гітарі
Що лежить в кладовці десь уже місяць.

Коли ти зрозумієш що повітря має свій рецепт
І що кава з чорним шоколадом несумісні
Ти купиш собі величезний книжковий магазин
Й прочитаєш усі ті книги до ранку
А потім напишеш свою, й залишиш в бібліотеці.

Коли стане важко дихати на перших поверхах
Ти перенесеш своє ліжко на дах будинку
А потім відправишся у далекі мандри за вітром
Автостопитимеш і не спатимеш кілька тижнів
А потім знімеш фільм про Німеччину та Відень.

Коли тобі стане важко йти, згадаєш своє місто
Вернешся туди пішки попід ранок й замовиш кави
Позаду ти залишеш сотні тисяч пройдених шляхів
Попереду як завжди - лиш чорна невідомість
Ти повернешся в той самий книжковий магазин
Й перечитаєш знову свою улюблену книгу.

Лиш тоді ти збагнеш усю сутність свого життя
І згадаєш того, хто любив тебе ніжно і щиро
Ти пройдеш вулиці міста й зарослі травою шляхи
Намагаючись в пам'яті відновити хоч профіль його
Хоч манеру сміятися і хоч щось, хоч краплинку.
Й збагнеш що ти одних сонячних днів любила
Не дорогу далеку й незвідане, а тепло його рук.