Любить Украину

Я не нашел перевода моего двоюродного деда Александра Прокофьева, опубликованного в 1951 году в журнале "Звезда", за который автора и переводчика сильно гнобили. Перевожу сам.

Люблю Украину, как солнце, люблю,
Как ветер степной и стремнины,
И в счастье люблю Украину мою,
И в темное время кручины.

Святой Украины в цветах и лесах
Горит-не сгорает купина,
В улыбке ребенка, в девичьих глазах
Родная моя Украина.

Душа Украины – в ударах сердец,
В прохладных дубравах зеленых,
И в  песнях старинных, что помнит отец,
И в красных военных знаменах.

Как дочь, как невесту ее берегу,
Как матушку милую чту я
И пурпур закатов в вишневом снегу,
И душу ее молодую.

Люблю, что не  гаснут огни до утра,
Что сыты и веселы дети,
Что синие звезды глядят из Днепра
И птицы поют на рассвете. 

В годину невзгод в справедливом бою
От вражеской силы глумливой
Собой заслоню Украину свою
Для будущей доли счастливой.

И хлопцу, который прочтет этот стих,
Скажу, как любимому сыну:
Не сможешь любить ты народов других,
Коль ты не любил Украину.

И девушку я уверяю, любя:
Я знаю, ты счастлива будешь,
Но милый любить не захочет тебя,
Коль ты Украину не любишь.

Люби ее в горе, в труде и в бою,
Как песню, что прочих слышнее,
Всем сердцем люби Украину свою -
И вечным останешься с нею!

Оригинал
Володимир Сосюра, 1944 год.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!