Горе-батько

Світає... Низом стелиться туман.
Зітхає, сонно вранішній лиман.
Вже сонце зачепилось за смереку.
Сюди летить за здобиччю лелека.
 
Чудово знали жаби-пліткарі:
Тут птахи почувались, як царі.
На березі очікують лелеку,   
Що зовсім геть забув про небезпеку.
 
Прибігли  жаби, їхня дітвора, 
Лелеку хвалять, прямо на "Ура!".
— Ой, жабоньки, погляньте ви на нього!
Які у птаха гарні довгі ноги!

Червоний дзьоб! А очі – супер-клас!
Не те, що зелень в кожної із нас!
А шия!.. Наче в лебедя, красива,
Така ж  гнучка і ніжна, просто — диво!
 
Від тих похвал птах мало не зомлів,
І геть забув, для чого прилетів.
Куди тим куцим лебедям до нього,
Такого птаха-красеня стрункого?

Поки сім'ї своєї ще не мав,
Частенько на лиман він прилітав.   
Ці лестощі глузливі та зухвалі
Все з толку птаха-красеня збивали...

Тепер він на лимані... Серед жаб   
Красу свою демонстрував, як скарб.
Краса зійшла... І через рік по тому,
Птах в небо знявся й полетів додому.

Лелечиха дала йому наказ: 
— Де б ти не був, не забувай про нас! 
Але ж забув свої недавні обіцянки,
Що він, як всі, трудитись буде зранку,

Збудує ще й гніздечко для малят,
Носитиме щодня їм жабенят.
Та вже нема кому його стрічати...
Покинули гніздо і діти, й мати...
                ***
А ви  таких  батьків не  зустрічали,
Що про обов’язки батьківські забували?
 
24. 06. 2013 рік
Світлина з Інтернету