Посміхнена,
Неначе з сонцем вона бавиться
У волоссі, що як вітер ранком влітку,
Сонце в неї у очах, що бувають самі світло всім дарують
Тепло у неї на вустах,
Коли лише мовчить чи всміхнеться - дарують спокій
А заговорить, Шекспірові сонети
здадуться недосконалим безглуздям
Бо не знав тоді поет , цю досконалість.
Досконалість грації й душі
Її зрівняння з кимось ще,
Було б жахливою образою
Рівняти можна, лише мабуть з природою,
Бо є Вона, її дитям.
Найвеличніше творіння, витонченого митця
А дотики?
Вартує лиш один всього золота Форт Ноксу
А за більше і душу дияволу
Продать не страшно
Вона, як квітка
Казкова та міфічна,
Як ластівка
Легка та вільна, майже невловима
Вона така неймовірна
Вона
© Copyright: Хоттабчик, 2013
Свидетельство о публикации №113041710461
Свидетельство о публикации №113041710461
Рецензии