Вечірня туга відкигиче,
назирці пройде давній гріх –
і ти себе позвеш на віче
до отчих витоків своїх…
Стежки пропахли прілим листям,
і ніч, як наймичка чужа…
Вітай, бурлако, рідне місто,
де твій початок і межа.
Розчиниш потойбічну втому
у суголоссі Лаврських лун,
де Володимиру святому
ще й досі мариться Перун.
Вечірня туга відкигиче…
Остання сива самота
прощально зазирне у вічі
і ні про що вже не спита…
Мiсто
© Copyright: Инна Приходько, 2013
Свидетельство о публикации №113040409197
Свидетельство о публикации №113040409197
Рецензии