Замрiяний

Замріяний стоїть у полі і Боже Небо обійма.
До верху тягне, аж до болю,
Молитву, щоб земную долю
Не вкрила лютая зима.

Хіба ж то нині в світі честь
Молитись гаряче без чину.
Та ще ж і владну папірчину
Повинен мати, що ти - «есть»

Як це? Ти просто є людина?
Такого бути «нє должно»!
Бо потребує кожен дрина,
Хто хліб пече не з того млина,
Де всім молоть «разрешено».

Прозвали святість – фанатизм,
А фанатизм оділи в ризи,
Щоб милувався сам собі,
Виконував чиїсь капризи.

Для всього є «своя наука»,
А проти Діла – глупота,
Бо бачить Бог у кого щирість,
А в кого щира глухота.


Рецензии