Dziwne ozdoby

Ty jej placiles za cialo,
Ona sprzedala dusze.
Myslales: „Ptaszyne mala
Zapomniec o niebie zmusze.

Obdarzam ja brylantami,
Do nog rzucam swiata zloto,
Wymieniam bogactwo na wole,–
Powiekszam mych zwyciestw konto.”

A dla niej te pyszne ozdoby,
Jak ciezki krzyz zlego losu.
Wiec gasna  jak noc jasne oczy,
Szczesliwego nie slychac glosu.

Samotna w milczeniu glebokim,
Jeszcze wiecej – w galowym tlumie,
Bo jej mysli daleko w niebie
I cisza ja tylko rozumie.

W spojrzeniu ksiezyca srebro
I slonca promienie jaskrawe.
Naciaga swe lzy diamentowe
Na dluge klujace korale.


     ДИВНІ  ПРИКРАСИ

Ти їй платив за тіло,
Вона ж продавала душу.
Ти думав: “Лебідку білу
Забути про небо змушу.

Пошлю їй в дарунок срібло,
До ніг усе кину злато –
Забуде про вольну волю,
Як буде жити багато.”

Здавались їй ті прикраси
Тяжким хрестом злої долі.
Давно відлетіли мрії –
Вони ж не живуть в неволі.

Самотньо в глибокій тиші,
Ще більше – між гаму людського.
Уже не дістатися неба –
Думками лиш лине до нього.

У погляді – місяця срібло
І промені сонця яскраві.
Нанизує сліз діаманти
У довгі пекучі коралі.