Прах тысячелетий

Прах тисячоліть


Кохання справжнєє будує мури,
Закоханим воно дарує бурі.
В руках пройдисвітів –
Безкарне ремесло,
Тим паче ж бо
У родича свого.

Узявши за основу егоїзм освітній,
Він чинить все за звичаєм тодішнім.
Піклуючись за чистоту крові,
Він забуває про дари,
Що Всесвітом і часом дані…

Що Всесвітом і часом дані,
Для двох закоханих й бажаних.
І серце їх палає люто,
Від зла, від горя, від страждань,
Від сумнівів і смуту,
Від чорного крила вагань.

І сльози ллються, і герої б’ються,
Щоб тільки до коханої прийти.
І вже не встоїть зло всесвітнє
Аж до бажаної мети!

Та ось уже кінчилась казка…
І диво сталось:
Невідомо, чи кохає,
Той, хто душу й тіло
Весь час сумлінно піддавав
Усім тортурам й перешкодам,
І той, хто остраху не знав?
Лише історія і час…

Лише історія і час біжать невпинно,
І лише їм дано дізнатись правду чинну.
Адже вони мов брат з сестрою…
Не знають смерті
Й завжди поруч йдуть.

Зникають нації, зникають королі…
А час летить безмірно.
Він перетворює усе на пил тисячоліть,
І все летить, летить, летить…
Він – інквізитор долі…
Чи, може, просто душу боронить?..

Й історія, Сестра його,
За ним біжить,
Збираючи по крихтам пил тисячоліть.
Усе записує й біжить, біжить…

Отак воно було, і є, і буде:
І час руйнує, і історія шанує.
Та нам потрібно пам’ятати,
Що все іде, і все, колись, скінчиться.
Але історія і час –
Навіки залишиться!