Коли мені сумно,
Коли меня зле,
Коли все набридло,
І все вже в минуле війшло, в забуття…
Тоді я приходжу на берег струмка.
І тихо зітхаю, і тихо ридаю,
І тільки сумую, а навкруги
Так гарно все, і все не те,
Чого б хотілося мені.
Можливо, все вже в забутті,
Так, це нічого, що в житті, в столітті
Ще не посміхалась (як тільки в тебе закохалась),
Тому що вірила тобі, а ти –
Не знаю, віриш ти мені?
Що я кохаю, що без тями тебе єдиного люблю.
А ти – Ти мій кумир, моя солодка, гарна мука.
І та гірка моя розлука з тобою тільки взабутті.
Ну, що ж. Мій подих ще тепліє,
Ще б’ється серце у грудях,
То ж буду жити і любити ось ці блакитні небеса,
І ці хмаринки білі-білі,
І всю природу, все живе.
Але ж думки литять з тобою,
І мрії тільки за тобою, про тебе й те,
Що в забутті…….
В забуттi...
© Copyright: Анна Шерстяченко, 2009
Свидетельство о публикации №109032402593
Свидетельство о публикации №109032402593
Рецензии