Іван Левченко
...
Осінні просяться слова
Радіти б: чашу спеки спито...
Не випадає: хмарний день.
І хоч би клаптик де блакиті,
І хоч промінчик сонця б де!
Та зеленіють наче ж клени.
І не пожухла ще трава...
Чому в серпневий день до мене
Осінні просяться слова?
Бо дощ зірвавсь – такий осінній.
Під вітром гримнуло вікно.
У зграйки купчиться пташина:
Їй теплий край шукати знов.
Мені нікуди не летіти.
Мені б лиш миру, й вся печаль.
Хіба що жаль: минає літо.
Слізьми калюж блищить асфальт.
А що синоптики там кажуть?
Практично те, що у рядках:
Що буде хмарно... Переважно.
Й те ж саме з фронту – у вістях:
Буденно так – про стрілянину,
Про вбитих-ранених при тім.
На жаль, здоровий глузд донині
Не переважив у житті.
Від того так душі осінньо.
... Ще й з вітром дощ пролопотів.
Іван Левченко, першодрук, 8 серпня 2017 року
