Пишу... Стираю... І так вже — втретє...
Мені укотре бракує слів.
Ви де на відчай слова берете?
А де берете слова на спів?
Коли у захваті слів бракує,
коли зворушений до глибин,
то не страждаю і не міркую —
крокую вуличками один.
І попри те, що чекаю, раптом,
під плач дитини, дівочий сміх
рука шукає паперу клаптик,
і ось — вчетверте — віршую. Зміг...