Летять, летять роки, немов листочки,
Частенько душу смуток огорта,
Та не журюся я, що маю зморшки,
Бо в них – моєї долі відчуття.
У зморшках є мої безсонні ночі,
Мої надії, мрії, туги слід,
У них уся моя натхненна творчість
І пошуків моїх дозрілий плід.
Я не дивлюсь збентежено на очі,
Бо в них є мудрість і яса життя,
Мої думки: наївні і пророчі,
Піднесенні й пекучі почуття.
Я знаю, що життя – це просто річка,
Де кожна хвиля – доля без прикрас,
Дивлюсь на зморшки, бо таки ж я жінка,
Вогонь жадань і марень ще не згас!..