Памяти Мириши Мирошниченко
От сгоревшей звёзды льётся призрачный свет
И пускай говорят, что тебя больше нет,
Я не верю! Ты скоро вернёшься на землю
Или тёплым дождём или зимней метелью.
Ты в стихах - в каждой строчке, в сиреневых снах,
В своём сыне, во внучке, в сердечных друзьях
И во взмахе крыла странной, маленькой птички,
И в украдко блестящей слезе на ресничке.
Буду помнить тебя нескончаемо долго,
Твой улыбчивый взгляд и надбровную чёлку.
Недописана строчка с недопетою песней,
На земле жить крылатым и вольно и тесно.
Від згорілої зірки ллється примарне світло
І нехай кажуть, що тебе більше немає,
Я не вірю! Ти скоро повернешся на землю
Або теплим дощем або зимовою хуртовиною.
Ти в віршах - в кожному рядку, в бузкових снах,
У своєму сині, у внучці, в серцевих друзях
І в помаху крила дивною, маленької пташки,
І в крадькома блискучою сльозі на вії.
Буду пам'ятати тебе нескінченно довго,
Твій усміхнений погляд і надбрівну чубок.
Недописана рядок з недопетою піснею,
На землі жити крилатим і вільно і тісно.