Чи є межа
Туманиться лимонним соком обрій,
У синім небі піняться хмарки,
Витають вічно в тверді неозорій,
Як уві снах омріяні роки…
Повільно тане час… Зникають миті
В міжзоряній невидимій смолі,
Лиш уночі, немов волошки в житі,
Дарують сяйво втомленій землі.
Листає доля повсякденну прозу
І трепетні віршовані рядки
І віддає вітрилу-віртуозу,
А той несе й несе невідь-куди…
Як хочеться забути все злостиве,
Зім'яти ворожнечу, як папір,
Зануритись у радісні мотиви,
У пристрасні акорди ніжних лір!
Засипати війну снігами й сіллю,
Залишити лиш затишок і мир!
О, Господи, чи є межа свавіллю?
Чи довго буде щиритись упир?!.