Вже травень від дощу зовсім промок!
Холодний вітер всіх жене додому.
У душу навіть рветься холодок,
Навіює апатію і втому.
Розтануло в калюжах все тепло,
А разом з ним – і задуми, і мрії.
Дивлюсь у вікна крізь туманне скло,
Занурююсь у хвилі безнадії.
Та вже мене чекає вільний час,
Підсовує книжки і теплі речі,
Гаряча кава посилає глас,
І шаль уперто проситься на плечі.
Знов воскресають злежані думки,
Мелодії надій втішають душу,
Фантазії вриваються в рядки,
Мабуть, я з ними в плав ілюзій рушу…
Візьму альбом, закутаюсь у плед,
Порину у приємні чари кави,
У спогадів такий солодкий мед
І шурхотливі дощику октави…