Вона і не знає, чому я приходжу сюди.
Та я не зізнаюсь – це справа моя особиста,
Лиш погляд на неї – і днів моїх чорне намисто
Світлішає... Пані рятує мене од біди.
Ні, я не самотній. Самотніх поетів нема,
Хоча б через те, що в самотності – Муза з поетом.
Поету достатньо натхнення і без тет-а-тета.
То пані – без віршів поета – лишиться сама.
Приходжу до неї. Без квітів. Без кави. Без слів.
Достатньо ледь погляду на безіменную пані.
Цей погляд – на пані, на вроду – він вище кохання...
Лиш погляд. Всміхаюсь. І йду. Ось і все, що хотів...