Я забуваю все на світі –
і сіль морську, і ноту соль,
та не люблю тієї миті,
як забуваю парасоль.
Не так того дощу і грому,
як прикрості глузлива мить.
Смішний, між крапель йду додому,
коли усе сильніш дощить.
Така вона – поета доля:
як осінь бавиться в дощі,
знов забуваю парасоля
в кав'ярні, де зустрів вірші...