Боже мій, обійнятись ніколи...
Біганина – понад усе.
І буває так важко дихати,
Наче світ на плечах несеш.
Бруком, бруком, що вужче вуличок,
Попри гонор нових вітрин,
Між львів'ян, що спішать до вуликів,
Я біжу крізь потоп годин.
Десь, на Стрийській, – твоє віконечко,
За яким – щастя мить для нас...
Під зірками і попід сонечком
Все пришвидшую крок і час...