Летіло літо! Швидко так летіло
І, мабуть, зачепилося за чан,
В якому сонце грілось, аж кипіло
Та й розлилося скрізь без зволікань…
І степ, і поле, і ріка, і луки –
Усе у сяйві променів ясних.
Душа завмерла, мов попала в пути
Від почуттів небачених, складних…
Лилося сонце, плуталось у травах,
Чіплялось за дерева, за кущі,
Як спалах, залишалося на лавах,
Блищало на розпеченому склі…
Ох, літо, літо! Що ж ти наробило?
Рятунку і у тіні не знайти!
Усе довкола сонце затопило!
Коли вже хмари вкриють неба синь?