Первородство не віддано, я ж не якійсь там Ісав,
щоб віддати за їжу любов, не хвилюйтеся, пані.
Так змістовно ніхто і ніколи для Вас нe писав,
хоч писали, бувало, поети тверезі та п'яні.
Все одно не змогли, ця турбота належить мені,
зостаюсь посередині - знаю обидва Завіти.
Та старий до душі, а новий - він як дощ у вікні,
доки йде, то роби все, що хочеш, а з дому не вийти.
Тож даруйте мені, я у червні пекучему зник,
пам'ятаючи все - Ваші губи і довге волосся,
поцілунок палкий... Я щоночі гортаю словник,
намагаючись щось римувати. Іще не вдалося
це зробити, як треба - бракує натхнення та слів
у біблейскому сенсі - як сяду, так злива і вітер.
Ще б один поцілунок, можливо би я осмілів,
написав би всю правду для Вас і ніколи не витер
зі сторінки моєї. Ніхто не напише рядки
так відверто і пристрастно - я ж не нащадок Ісава.
Тільки очі заплющу - і знову торкаюсь руки,
і цілуючи Вас, я повторюю - сила і слава,
молитовні слова, не тверезий, не пя'ний, а так,
посередині десь, де лунає, неначе прислів'я -
первородство моє - це душі нерозмінний п'ятак,
особливі рядки, де слова взагалі неможливі.
Уві сні, обіймаючи Вас і тамуючі щем,
повертаючись знов до минулого - замкнене коло,
я пишу ці рядки, мила пані, під теплим дощем,
як ніхто не напише, повірте, ніхто і ніколи.