У грудях серце трепетно заб’ється,
із міста у село своє втечу
моя душа у Білозір'я рветься
я наче птах в гніздо своє лечу.
Біля канави вітер в верболозі
вінок із квітів сонечко сплело
хоч часто я приїхати не в змозі
та рвуся кожен раз в своє село.
Десь півень наполохано співає
його відлуння співу чути поряд
краси такої,як в селі немає
щось нове у красі знаходить погляд.
Нема пори, коли б було погано
весна в селі,зима,чи пізня осінь
я Білозір'я чую знов сопрано
його краса геть не змінилась зовсім.
До тебе хочу тілом притулитись,
природу обійняти всю довкіл
боюся в Білозір'я запізнитись
спішу,ще доки вистачає сил.