В полоні слів, бентежних рим
Живе душа моя.
Мої думки рядком лунким
Звучать, немов гроза…
Щоранку тягнеться рука
До зошита й пера.
Душі натягнута струна,
Відважна, як Пегас.
Писати хочеться про все:
Про радощі життя,
Про сонцесяйний теплий день
І навіть про дива.
Радію Музі, як дитя,
Ловлю натхнення мить.
Байдуже, осінь чи зима,
Чи дощ, чи грім гримить.
Писати хочу про любов,
Про мир на всій землі.
Та тільки знову ллється кров,
Тече потік брехні.
Як важко! Господи, за що?
Чом не рятуєш світ?
Чому не витягнеш жало,
Колюче, наче дріт?..