Розцвіли в холодку голубі незабудки,
Наче клаптик небес заясніли в траві.
Не бояться дощу запашні візерунки,
З лазурових джерел п’ють наснагу віків.
“Ти мене не забудь”, – тихо шепчуть рослинки, –
Збережи назавжди образ мій у душі…
Хай проникливий блюз і роси намистинки
Допоможуть знайти рівновагу в чутті.”
Незабудковий цвіт так нагадує перли,
Він – ознака турбот, доброчинності жест.
Доброти оберіг, ніжний голос легенди,
Медитація нот, теплий спогаду сплеск…