Приїхав я знов в Білозір'я своє
достатньо тепер в мене часу
ніхто із зустрічних мене не взнає
я пішки маршую з капкасу.
Мені це не дивно,забули в селі
хоч рідко,та все ж тут буваю,
до мене вітаються діти малі
та тільки дітей цих незнаю.
Останній я раз у селі був торік
де паркан підійнявся високий,
стоїть біля брами якийсь чоловік
це Вова мабуть Хилобокий.
Дивлюсь,хтось на мене стріляє очима
стоїть у дворі пишна дама
узнала мене Салогуб Валентина,
бо в двір відчинилася брама.
У правій руці вона пляшку тримає
у лівій руці в неї пробка,
бо мабуть вона і тепер пам'ятає
що звали колись її "КНОПКА".
Я з лави її пам'ятаю шкільної
як пристрасну в школі школярку,
від праці сільської,зовсім нелегкої
чи фермер вона,чи доярка?
Забув,про що вірш я хотів написати
та час закруглятися,- досить,
про Валю хотів написати "Жалиху"
вона молочко людям носить.
А може не носить,а возить не знаю
та тільки вся справа не в тому,
всі люди її у селі поважають
за людяність,чесність і втому...