Б'ють жінку аж білок блищить.
В машині темінь спекотні.
У стелю б;ється пара ніг
буцім білі прожектори!
Б'ють жінку.Ось так б'ють рабинь.
Вона в заплаканій красі
зриває ручку як рубильник,
викидаючись на шосе!
І верещали аж гальма.
До неї бігли, тормаша,
І волочили іі лупили
обличчям в лузі та кропиві…
Покидьок, як він бив вичерпно.
стиляга, Чайльд-Гарольд, мавпа!
Встромлявся в дихаючі ребра
ботинок вузький, як праска.
О, захоплення окупанта,
вишукування селянина!
Помьявши місячну купаву,
б'ють жінку сильно.
Б'ють жінку. Повічно б'ють,
б'є юність, б'є урочисто
набата весільного гуд,
б'ють жінку істотно.
А від жаровень на щоках
запалені затріщини?
Міщанство, побут — та ще й як! -
Б'ють жінку конечно.
Вона як озеро лежала,
стояли очі як вода,
і не йому вже належала
як просіка або зірка,
і зірки по небу стукали,
як дощ об чорне-чорне скло,
і, скочуючи, остуджували
її гаряче все чоло.